Автор житія присвячує розвиткові ідеї щогодинної молитви в богословському мисленні преподобного окреме місце в контексті розповіді про Олександрове двадцятирічне перебування в пустелі.

Слуга Божий Олександр був надзвичайно уважним до того, що написано в богонатхненних Писаннях, і дбав, щоб жодне речення заповідей Божих не пройшло повз нього, так щоб він справді міг стати наслідувачем усіх великих мужів, про яких написано. Спочатку він прийняв приклад апостолів як устав своїх духовних вправ, звершуючи свої молитви в третій, шостий, дев’ятий часи та один раз уночі.

Далі він розважив, що наступне просити йому в Бога. Він побачив, що Бог, його Учитель, всюди проголошує число сім, як каже: «Сім разів на день я славив Тебе». Отож він, прагнувши виконати це, промовляв свої молитви сім разів удень і сім разів уночі. Коли пройшло сім років таким чином, він знову подивився, що ще можна було б просити. І він знайшов пророка, який казав: «У законі Його повчався вдень і вночі». […]

Узявши наставником Творця всього, і як Той позначив межі своєму творінню, так само й Олександр уклав свій життєвий шлях, мовлячи: «Христос мій двадцять чотири години дню і ночі при творінні встановив, тож і ми двадцятьма чотирма богослужіннями проходьмо період дня і ночі, оспівуючи Бога. Спаситель наш наказав нам простити співрабам нашим гріхи їхні проти нас сімдесят разів по сім, вознесімо ж і ми наші прошення до благого Бога нашого за них, творячи сімдесят сім поклонів. Владика мій учинив так, що дні і ночі слідують своєму природному рухові, приносьмо і ми неустанно Йому піснеспіви в такому ж усталеному виконанні. Спасителя мого ангели й на землі прославили, прославляймо ж і ми Його разом з ангелами». І коли чин звершено, читань дотримано, службу сповнено, за цим – ще сімдесят сім разів уночі та вдень піснеспів святих ангелів, такий: «Слава во вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління».

Цей опис еволюції молитовного правила св. Олександра надзвичайно цікавий, оскільки він певною мірою представляє загальну еволюцію богослужінь добового кола. Згадані на початку молитовного подвигу преподобного чотири «апостольські» часи молитви добре вписуються в контекст тодішньої традиції молитов добового кола, яка, згідно з більшістю відомих джерел, налічувала шість або сім молитовних часів: чотири згадані часи формували правило особистої молитви вірного, на додаток до спільнотних вечірні, утрені та, можливо, якоїсь євхаристійної молитви. Цю традицію Олександр, найправдоподібніше, перейняв на самих початках свого монашества, перебуваючи в монастирі Іллі, оскільки вона була досить поширеною.

Згадка про чотирнадцятиразову Олександрову молитву особливо цікава з огляду на розвиток богослужінь сучасного часослова. Добове коло досліджуваного періоду зазвичай налічувало сім богослужінь. А в «повних» часословах сучасної візантійської традиції, можна налічити до чотирнадцяти богослужінь, якщо враховувати т. зв. «міжчасся». У древніх літургійних пам’ятках «міжчасся» мали дуже подібний склад:

Вступний стих: Господи Боже, Отче Вседержителю, Господи Сине єдинородний, Ісусе Христе, і Святий Душе, єдине Божество, єдина сила, помилуй мене, грішного, і так, як я розважаю над Твоїми присудами, спаси мене, недостойного раба Твого, бо благословен єси на віки віків. Амінь.

Прийдіте поклонімся і припадем перед Христом Царем, нашим Богом (тричі)

1) Псс 45, 91, 92; 3) Псс 29, 31, 60; 6) Псс 55, 56, 69; 9) Псс 112, 137, 139

Псалом 50

Святий Боже, святий Кріпкий, святий Безсмертний помилуй нас (тричі)

Боже отців наших, що чиниш завжди з нами по Твоїй лагідності, не відійми милості Твоєї від нас, але молитвами отців наших у мирі направ життя наше.

Помилуй нас, Господи, помилуй нас; бо, ніякого оправдання не маючи, оцю молитву ми, грішні, Тобі приносимо, Господи, помилуй нас.

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові.

Господи, помилуй нас, на Тебе бо уповаємо, не прогнівайся на нас вельми і не пом’яни беззаконь наших, але зглянься і нині милосердно й ізбав нас від ворогів наших. Ти бо єси Бог наш, а ми – народ Твій, всі ми – діло рук Твоїх і вівці пасовиська Твого, і Ім’ям Твоїм називаємося на віки віків.

І нині, і повсякчас і на віки віків. Амінь.

Богородичний Радуйся, “радістю ангелів” названа! Радуйся, діво, пророками проголошена! Радуйся, благословенная, Господь з тобою!

Господи, помилуй (40 разів) і 15 поклонів

Молитва: Господи, так, як Ти знаєш; Господи, так, як Ти скажеш; Господи, так, як Ти хочеш; так нехай воля Твоя станеться в мені, о Боже, Твоя воля, а не моя, молитвами і заступництвом пресвятої Богородиці і всіх святих, що вгодили Тобі навіки віків.

Подібне міжчасся, хоч і не виділене в окреме богослужіння, можна знайти також як частину повечір’я. У ролі трьох псалмів там виступають Псалми 50, 101 та молитва Манасії. Решта богослужіння збігається з наведеною схемою. З огляду на усталеність структури решти богослужіння можна висунути припущення, що початкова форма богослужіння міжчась передбачала тільки один псалом, 50-й, а трійки псалмів додалися до неї згодом. Підтвердження такого здогаду можна побачити й у структурі другої частини полунощниці, яка також містить майже всі стабільні елементи міжчасся.

Відтак у цих молитвах давніх та й сучасних повних часословів можна побачити одну зі спроб створити часослов із 14 щоденними богослужіннями, денний і нічний цикли яких налічували по сім богослужінь, відповідно до схеми:

Денні часи: третій, шостий і дев’ятий з їхніми міжчассями та чином ізобразительних, який не мав міжчасся.

Нічні часи: вечірня, яка не мала міжчасся, і повечір’я, полунощниця та перший час із їхніми міжчассями.

Ідея молитися щогодини протягом доби є логічним наслідком збільшення молитовних часів після подвоєння ідеального семиразового циклу. Втім, це збільшення, схоже, також пережило еволюцію. У житії говориться, що преподобний поділив зібраних навколо нього монахів на вісім хорів, щоб вони виконували дванадцять богослужінь – за числом молитов, які він мовив у цистерні. Таким чином, спочатку щогодинною була, правдоподібно, тільки нічна молитва, яку Олександр згодом поширив також на всі дванадцять годин дня, створивши славний акимітський часослов. Хоча житіє змальовує св. Олександра як суто біблійну людину, згадки про ангельську хвалу та взорування на небесну ангельську літургію насправді зраджують той факт, що Олександр мусив добре знати також апокрифічну літературу. В усякому разі, саме він з’являється на небосхилі християнського монашества як той, хто, взоруючись на щогодинну ангельську хвалу, описану, зокрема, і в апокрифічній літературі, привів хори рівноангельних монахів до воріт Константинополя.